Для Вас в минулому, ок. Хоча... Ви впевнені що саме Ірландія в минулому, а не негативний досвід спілкування з одним блокує сприйняття країни як мети вцілому?

Про гроші.
1) Ірландці поголовно їздять відпочивати в Європу, Америку, Австралію. Я не з усіма 100% населення особисто спілкувалася, але всі мої співрозмовники точно виїздили (для мене ця тема була важлива і я спеціально вивчала), всі їх знайомі-родичі-друзі теж хоча б раз були в тій же Америці чи Південній Африці; всі співрозмовники казали що хоча б раз поїхати за межі Смарагдового Острова може навіть бомж бо тут соціалка мінімум майже тисяча євро в місяць і житло та лікаря їм оплачує держава.
Поїде хоча б до Польщі чи Туреччини будь-хто (якщо захоче).
По-перше, доходи тут ...не буду повторюватися.
По-друге, якщо брати місцевих, у них острівне мислення: з однієї сторони поїхати з Лімеріка до Дубліна "ого, як далеко", а з іншої "та шо там до тієї Австралії, аби ноги не затікали та спина витримала". Хто довго сам жив на острові або має доброго товариша островитянина - запитайте наскільки ми, жителі материків, відрізняємося від жителів островів сприйняттям відстаней.
По-третє, а навіщо всім мати ірландців в парі? Тут так багато національностей....не буду повторюватися.
На замітку тим, хто закрив для себе анкети хлопців зі Сходу: а спробуйте подивитися на них з іншого боку. Чи не можуть вони переїхати до тієї ж Ірландії. Чи та ж Німеччина, Америка, Канада- чим не кінцевий пункт проживання молодої багатонаціональної родини?  

2) Чоловіки люблять витрачати гроші. Ой як люблять! Як глянеш які у них колекції віскі! А нафіга, запитується, десяток автомобілів для одного, ну ок, для двох бо десь 40-річний синочок поряд ошивається? Ага, у синочка теж 10 машин??? Ну і нашо??? А щоб було! і крапка! Інша справа що на заморську лєдю не витрачатимуть....Ну, то таке, то вже проблеми лєдів. На всіх не витрачатимуть, і навіть на ту-одну-єдину-яка-таки-дотягла-до поїздки може й не витрачатимуть. А от для себе-любимого - витратять! І дуже багато витратять. Якщо це ЇЙ треба, то витрачатимуть але лише поки ЙОМУ треба. І от тут є межа, яку важко побачити коли він МЕНІ (умовно) дає, а коли ДЛЯ СЕБЕ старається. Тут я не совєтчік, кожен чоловік має свою межу до якої він згоден витрачати. До слова, як і кожна жінка індивідуальна: не всі за свої їздять, але є згодні прийняти іноземця у себе і допомагати в адаптації. І всі ці трати - не для чоловіків, а для себе-коханих. Бо ми СОБІ долю будуємо а не їх ублажаємо.
Я щиро бажаю всім зустріти такого, з ким у кожної буде баланс витрат.

3) А Ви впевнені що ті, хто не має чогось, насправді хочуть це щось мати? Як на мене, то тут уже питання пріоритетів.