Наша мати - сивая горлиця. Все до її серденька горнеться: Золота бджола - намистиною, Небо - празниковою хустиною, Сивий дуб - прокуреним прадідом, Білочка - мальованим пряником, Жура-журавель над криницею - Чистою сльозою-водицею, А земля - пшеницею ярою, А літа - замисленим явором, Що із сорок першого журиться: "Де ж це, молодице, твій суджений?" Місяць - непоколотим золотом, А береза - вранішнім солодом, Хата - ластівками над стріхою, А туман - вдовиною втіхою. Крашанкою - сонечко в миснику... А вона до всіх до них - піснею. Борис Олійник